 | Прислів'я, приказки / ЖУРБА — Збірка М. Номиса |
|
1 2 - Вже мені, й сорочка не мила.
- Вже нема мені ні від місяця, ні від сонця.
— Ні від сонця, ні від місяця.
- Вздиш, — коли любиш, то вздриш.
- Гей— гей, та не дома!
— ... як би вдома, та ще й на печі.
— ... та ще й в просі.
- Журба не матінка. Журба сорочки не дасть.
- Журбою поля не переїдеш.
- Здихнув тяжко та важко, мов ковальський міх.
- Лиха та радість, по котрій смуток наступає.
- Мов у воду опущена.
— Опустилися, ях на воду.
— Лишилася як на воді.
- Наче курчя впустив.
- Не журися — якось то буде.
- Не журись, та Богу молись.
- Не кажи "Ох", — кажи "Гоц".
- Не зітхай: чого нема, то й так нехай.
- Не забув смутку, — забув річчи.
- Нема чого журитися: нехай той журиться, що велику голову має.
- Нехай журяться ті, що заміж ідуть.
—... нехай та журиться, що віддається.
- Ой смутку ж мій!
—... чубатий!
- Ото зажурилась!
- Під явором жовтий корінь: пісок його сушить (є така пісня, а в приказці: кажуть про людину, що все чогось журиться — журливе змалку).
1 2
|
 |
 |
|
|
