Результати пошуку
Ключове слово : Леся Українка, знайдено : 20

1. Благословенне слово, що гартує!
      Леся Українка.
    
2. Боги в тім винні, що дали тобі пізнати правду, сили ж не дали, щоб керувати правдою.
      Леся Українка.
    
3. Гетьте думи, ви, хмари осінні!
   Тож тепера весна золота!
      Леся Українка
   "Соntrа sреm sреrо!", 1890
    
4. Гумор найкраще враження робить при серйозному тоні.
      Леся Українка.
    
5. Кохання – як вода – плавке та бистре,
   рве, грає, пестить, затягає й топить.
      Леся Українка
   "Лісова пісня", 1911
    
6. Нічка тиха і темна була,
   Я стояла, мій друже, з тобою;
   Я дивилась на тебе з журбою,
   Нічка тиха і темна була…
      Леся Українка
   "Нічка тиха і темна була…", 1893
    
7. На ділі каймося, не на словах.
      Леся Українка
    
8. Над всіх старшин найстарша правда.
      Леся Українка.
    
9. Не дивися на місяць весною, –
   Ясний місяць наглядач цікавий,
   Ясний місяць підслухач лукавий,
   Бачив він тебе часто зі мною
   І слова твої слухав колись.
   Ти се радий забуть? Не дивись,
   Не дивися на місяць весною.
      Леся Українка
   "Романс", 1897
    
10. Не поет, у кого думки не літають вільно в світі,
    А заплутались навіки в золотії тонкі сіті.
       Леся Українка.
     
11. Не поет, хто забуває
    Про страшні народні рани,
    Щоб собі на вільні руки
    Золоті надіть кайдани!
       Леся Українка.
     
12. Не поет, у кого думки не літають вільно в світі, А заплутались навіки в золотії тонкі сіті.
       Леся Українка
     
13. Поетична мова — це найприродніша мова.
       Леся Українка.
     
14. Слово, моя ти єдиная зброє!. . .
       Леся Українка.
     
15. Сором – хилитися і долі коритися.
       Леся Українка
     
16. Тоненька смужка брехню від правди ділить у минулім, а в прийдешньому нема вже й смужки.
       Леся Українка.
     
17. Трудно вірить, щоб погану одіж могла носить якась ідея гарна.
       Леся Українка.
     
18. Ту брехню, що справдиться, всі правдою зовуть.
       Леся Українка.
     
19. Що сльози там, де навіть крові мало!
       Леся Українка.
     
20. Я цілуватиму вустонька гожі,
    щоб загорілись,
    щоб зашарілись,
    наче ті квітоньки з дикої рожі!
       Леся Українка
    "Лісова пісня", 1911