Висловлювання та афоризми збирав з дитинства. Приваблювали
чіткість думок, лаконічність, гострота, почасти гумор, повнота,
глибина описування в короткому реченні явища. До цього часу
мав найбільшу збірку в Мережі цих лаконічних перлин в бібліотеці
Марії Фішер-Слиж на сайті «Українське
життя в Севастополі» та на сайті «Весела
Абетка». Знаю про авторські колекції, які містять тисячі афоризмів. Сподіваюсь на співпрацю і збільшення наповнення
сайту.
Суттєву частину цього сайту окрім особистої збірки склали афоризми
з книг «Українська
афористика», «Українські приказки, прислів’я. Збірники Опанаса Марковича» Матвія Номиса, «Енциклопедія афоризмів та крилатих фраз. Журналістика
– це спосіб життя» та з сайту газети «Сільські
вісті». На мій погляд, навігація та пошук по сайту будуть
зручними для відвідувачів. Хай кожен візьме собі те, що йому треба.
Щиро вдячний за підтримку ідеї створення цього сайту благодійнику
п. Юрію Яворському з Торонто, Канада.
Вакансії для вчителів української мови та літератури
|
 | Давня мудрість / 1612 |  |
|
- Скiльки ми накидали в наш шлунок священних слiв!
Григорій СКОВОРОДА - Не дивина дорогу вiднайти, але нiхто не хоче шукати, кожен своїм шляхом бреде та iншого веде – в цьому i важкiсть.
Григорій СКОВОРОДА - Коли хто мандрує по планетах, блукає весь вiк по iсторiях, чи може взнати, що дiється у серцi?
Григорій СКОВОРОДА - Сiється гниле – виростає запашне, сiється жорстке – виростає нiжне, сіється гiрке – виростає солодке, сiється нiсенiтниця та дурiсть – виростає премудре й прозірливе.
Григорій СКОВОРОДА - Перш за все батька і матір шануй і служи їм. Вони ж бо видимі портрети тієї невидимої сили, якiй ти стiльки зобов'язаний.
Григорій СКОВОРОДА
| Ще.. |
|
 |
|
|
 | Прислів'я, приказки / 27853 | |
|
- Не наш віз, не наш кінь.
– ... Хай гуркоче, куди хоче.
- Коза наша, і мясо наше.
- Відчіпного дати.
- Карай, та назад оглядайся.
- За одного винного, сто невинних гине.
| Ще.. |
|
 |
|
|
| Народні прикмети / 2879 | |
|
- Молодик, як бик.
- Молодиця, як тихеє літо.
- Моргне, наче вогнем сипне.
- Мордується, як скажена пані.
- Мордується, як чорт в лопухах.
| Ще.. |
|
|
|
|
| Афоризми / 13520 | |
|
- Жодного сучасного мистецтва нема. Є тільки мистецтво і реклама.
Альберт Штернер - Жодної відповіді —також відповідь.
Шолом-Алейхем. - Журнали — це архіви дрібниць.
Вольтер. - Журналіст — людина, яка має талант щодня заповнювати порожнечу.
Дейм Ребекка Вест. - Журналіст — це людина, яка потім знала наперед.
Карл Краус.
| Ще.. |
|
|
|
|
| Українська афористика / 13439 | |
|
- Кiлькiсть переходить в антиякiсгь.
Ростислав ДОЦЕНКО - Кадри, що розставляються за принципом "доміно", за цим же принципом і розсипаються.
Володимир ШАМША - Кажуть, грошi не пахнуть. Звiсно — коли їх нема.
Ростислав ДОЦЕНКО - Кажуть, один розум — добре... То чому ж два наших розуми — не краще, а три — взагалі шарварок?!
Григорій ЯБЛОНСЬКИЙ - Кажуть, що ложка дьогтю псує бочку меду, а ви дьоготь розливаєте відрами.
Петро ЛИСОГОРА
| Ще.. |
|
|
|
|
| Тисяча цитат / 1005 | |
|
- А що має бджола з того, що мед збирає? А що має земля з того, що родить і нас годує? А що мають тато й мама з того, що мають нас і годують? Що, питаюся? Так уже Бог дав, і так мусить бути.
Ольга КОБИЛЯНСЬКА
"Земля", 1902 - Вона (земля) підпливала нашою кров'ю і нашим потом. Кожна грудка, кожний ступінь може посвідчити, як наші крижі угиналися тяжко, дороблюючися її, як часто голодом і холодом ми годувалися, аби зароблене не йшло на кусник хліба, але на неї, на грудочки її!
Ольга КОБИЛЯНСЬКА
"Земля", 1902 - Я зрікся мрій. Поважний і спокійний,
Собі сказав: мені не треба їх.
Повинність — ось той владар добродійний,
Що збереже мене від мук і лих.
Борис ГРІНЧЕНКО
"Монолог", 1903 - Не слід бажати нічого над те, що здоровий розум показує можливим до осягнення.
Іван ФРАНКО
"Сойчине крило", 1905 - З журбою радість обнялась...
В сльозах, як в жемчугах, мій сміх.
І з дивним ранком ніч злилась,
І як мені розняти їх?!
Олександр ОЛЕСЬ
"З журбою радість обнялась...", 1906
| Ще.. |
|
|
|
|
| Тости / 65 | |
|
- Ми тут зібралися, щоб випити.
То ж вип’ємо за те, що ми тут зібралися!
- Ословi дуже хотiлося пити i їсти. Пiшов вiн до річки, коло якої стояла копиця сiна. Довго думав, що зробити першим: поїсти чи попити? Думав, думав – і помер.
– То ж не будемо ослами: спочатку вип’ємо, а потім закусимо!
- Кожна випита чарка – це цвях, забитий в нашу домовину.
Так будемо ж жити так, щоб ця домовина не розвалилась!
- Друзі, давайте вип’ємо за мого дуже доброго друга, якого я часто згадую. Я згадую його вдень і вночi, рано вранцi і пізно увечерi. Я згадую його, коли іду на роботу і навiть пiд час роботи; коли буваю в гостях і на прогулянці, в дощ і в холод. Одним словом, згадую я свого друга, згадую..., дiдько б його взяв, – і ніяк не можу згадати.
– Так давайте ж вип’ємо за мого доброго друга!
- Так вип’ємо ж, братцi-слов’яни! Не пиятики ради, а щоб не вiдвикнути. Хай же розіллється волога живильна по всiй периферiї тiлеснiй! Амiнь!
| Ще.. |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
